Керування дитячою студією підкорюється не усім. Тут замало просто любити дітей чи вміти фільмувати. Необхідно випромінювати особливу енергію, що пробуджує у дітей та дорослих творчий свербіж. А ще треба мати здатність протистояти неочікуваним викликам.
Діна Ібрагімова, керівниця Дитячої студії телеведучих «Веселка», є прикладом для багатьох керівників, бо вміє знаходити спільну мову з будь-ким. А ще вона весела, життєрадісна та не жадібна на дружні поради.
У 2014 році студія «Веселка» була змушена покинути Луганськ та перебратися до Києва. Знадобився час та неймовірні зусилля, аби «Веселка» знов засяяла усіма барвами. Навіть дві. Та буває так, що історія повторюється. Настав ранок 24 лютого 2022 року…
- Діно, тобі двічі довелося створювати та розвивати дитячу студію від початку. Вдруге було легше
Діна Ібрагімова: Це різний досвід та різні базові умови. Вдруге було не легше, але це й не було подібне до створення студії в Луганську.
- Добре, тоді по черзі. Як ти прийшла до дитячої телетворчості?
Діна Ібрагімова: Все почалося у 2005 році. На той час я працювала у двох приватних школах, а за плечима у мене був досвід гри у КВК. Луганське телебачення потребувало дитячої програми і мені запропонували її виробництво. Була одна умова: вона мала називатися «Веселка». Бо вже були зроблені заставки, перекадрування, увесь обвіс програми. Залишалося придумати та прописати, що означає кожен колір веселки.
Перші програми знімалися нескінченно довго, іноді доводилося робити по 25 дублів. Але ми швидко вчилися, бо, як то кажуть, зайшло.
- Ти знову пішла вчитися до інституту?
Діна Ібрагімова: Ні (усміхається). Нашими вчителями були телевізійники – оператори, режисери. Наприклад, мені пощастило попрацювати із правильним режисером – Дмитром Полторіним. Він не пив, ніколи не курив при дітях. Завжди одягався охайно, сучасно та зі смаком. А ще для нього важливим було перемогти, сподобатися, тож він завжди дуже старався. Йому настільки сподобалося працювати з дітьми, що він вступив до педагогічного інституту на дитячу психологію. Ми з ним пропрацювали 10 років.
А ще чудовою нагодою навчатися були поїздки на фестивалі. Там я побачила інші дитячі програми. Як вони будуються, чим відрізняються, які йдуть добре, а які буксують.
На фестивалях всі дивилися програму та одразу висловлювали зауваження та побажання. Стоїш на сцені, а тобі все розповідають, де й що не так. Це найкращий стимул наступного разу зробити краще.
– Коли прийшло визнання - перша фестивальна перемога?
Діна Ібрагімова: У 2007 році, на фестивалі дитячих телепрограм та юних журналістів «Будемо разом!» у Дніпропетровську.
Згодом були й інші фестивалі. А 2009 року ми поїхали на дитячий телефестиваль «Дитятко» до Харкова. А на цьому фестивалі, на відміну від інших, призи та дипломи отримували не всі діти. Не було других та третіх місць. Від цього кожен приз ставав ще бажанішим і ціннішим. Треба було робити щось таке, що здивує, відгукнеться, буде інакшим. Тому Приз дитячого журі, який ми отримали на фестивалі, для нас був наступною значною віхою, навіть дещо особливим.
- На фестивалях ви майже завжди представлені лише телевізійними форматами. А чи не було бажання знімати ігрове кіно, наприклад?
Діна Ібрагімова: Це специфіка роботи у приватній школі, де всі бажано мають бути у головній ролі. А таке можливе лише на телебаченні, де кожна дитина – телеведуча. Інакше тато чи мама можуть образитися та поскаржитися директорові школи, що дитині не дають можливості проявити себе. На початок 2014 року, до речі, у студії займалося 80 дітей й всі вони були залучені до зйомок.
Хоча в нас таки був досвід ігрового кіно. 2012 року ми їздили до Білорусі, де наші діти знімалися у повнометражному ігровому фільмі «Тимур і команда» режисера Наталії Галузо. Зйомки тривали місяць, і я вперше побачила, як знімається кіно. То зовсім інша сфера.
У травні 2014 року ми поїхали до Мінська на презентацію фільму. А коли поверталися, у Харкові нас зняли з поїзда, сказали потяг далі не поїде через початок військових подій. Щоправда, ввечері таки йшов якийсь потяг, на який нас підсадили. А на вокзалі у Луганську нас уже зустрічали перелякані батьки.
- Після повернення до Луганська ти одразу закрила студію?
Діна Ібрагімова: Майже. Ми займалися у приміщенні бібліотеки імені Горького, яка була навпроти обласного управління СБУ. Коли почали з’являтися величезні барикади, ми вирішили достроково піти на літні канікули.
Програми на літо вже були відзняті. А на той час у нас, до речі, виходило в ефір 4 ранкові програми – дві про вироби своїми руками та дві ігротеки, програма «Веселка» та програма «Маленька країна у мене в кишені».
Ми мали свій канал на YouTube і до трьох мільйонів переглядів на той час.
- Ти скасувала заняття та відразу переїхала до Києва?
Діна Ібрагімова: Ні, я взагалі не хотіла туди їхати. Друзі вмовили приїхати на кілька тижнів. Я взяла маленьку сумочку та поїхала. Хто знав, що кілька тижнів перетворяться на роки. До Києва я приїхала у п’ятницю, 13 червня.
- Як вдалося перевезти студію із Луганська?
Діна Ібрагімова: Ніяк. Був прямий приліт у кімнату, яку нам надавала бібліотека, все згоріло. А взагалі, ми сиділи та чекали 1 вересня, щоб повернутися та вийти на роботу. Ми ж вчителі (нас набралося 10 осіб), у нас це закладено на підсвідомому рівні. Та одного дня ми зрозуміли, що 1 вересня приходить вже завтра, поїхати не вийде і треба робити свою студію тут, у Києві.
Ми почали шукати місце для студії, але ми не знали скільки коштує Київ. А він коштує безбашенно дорого. Коли мені за помешкання виставляли десятки тисяч гривень, я розуміла, що орендувати це я не зможу.
На допомогу прийшли київські друзі, один із яких запропонував такий варіант: ти обираєш приміщення, я його оплачую три місяці, щоб у тебе була можливість стати на ноги. Далі сама. Домовились?
Він тоді багатьом луганчанам допоміг із поселенням, декого взяв на роботу, когось фінансово підтримує досі.
Ми купили матраців, розсувних диванів і жили в студії. Двоє хлопців жили у студії три роки! Вони поїхали лише коли змогли оплачувати квартиру у Києві.
Митарства додавало те, що орендувати приміщення чи квартиру нам, луганчанам, було дуже складно. Коли дізнавалися, що ми із самого Луганська – дякую, до побачення. Просто відмовляли в оренді. Нас вважали зрадниками, що ми винні в тому, що йде війна. Нам били машини, різали скати на автомобілях, писали цвяхом всяке…
- Як шукали перших учнів для старту у Києві?
Діна Ібрагімова: 8 вересня на Оболоні ми винайняли приміщення, а 1 жовтня запросили перших дітей до вже обладнаної студії. До нас одразу прийшло 17 моїх луганських дітей. Багато батьків при пошуку житла шукали квартири навмисно поряд зі студією.
– Як дітям давався переїзд?
Діна Ібрагімова: На весняних канікулах ми повезли дітей до Карпат – відпочити, зняти нову програму. Нашою улюбленою піснею завжди була пісня про дім. Якось у лісі біля багаття ми вирішили її заспівати. І почалося щось моторошне. Спочатку заридала одна дитина, за нею – ще одна, і ще, і ще. І розпочалася загальна істерика. Діти злякалися цієї пісні. Я злякалась. Кожен почав згадувати: свій будинок у Луганську, ліжечко, подушечку, собачку, іграшку… Тепер ця пісня у нашому репертуарі відсутня.
- Як швидко вдалося вийти на рівень луганської «Веселки» за кількістю учнів?
Діна Ібрагімова: Більш-менш стати на ноги і почуватися впевнено ми змогли напевно на третій рік. А на початок 2022 року у студії займалося близько 70 дітей. У нас навіть з’явилася філія на Троєщині, де займалося 25 дітей.
– 24 лютого 2022 року. Чи було почуття дежавю та бажання їхати з Києва ще далі на захід?
Діна Ібрагімова: З початку була моторошна розгубленість: Куди тікати? Що робити? Виходиш на вулицю, а місто не спить, воно в чергах за хлібом та водою.
Мій чоловік на початку війни був в Іспанії. Я йому дзвоню, питаю: мені до тебе їхати? Ні, відповідає, я їду до Києва. Він діставався 5 днів (з них – 4 дні територією України). Коли приїхав, каже: поїзд, яким я їхав, був заповнений чоловіками. Усі їхали до дружин, родин, у ТрО та для захисту України.
– Студія відновила роботу ще навесні 2022 року. Як вдається працювати в таких умовах?
Діна Ібрагімова: Філію на Троєщині, на жаль, довелося закрити.
Студія відновила свою роботу вже у квітні минулого року, коли президент сказав, що треба починати працювати, запускати економіку.
Зараз заняття відбуваються офлайн у колишньому кінотеатрі, а зараз культурному центрі «Арт Братислава». Там є велике підвальне приміщення, яке ми використовуємо як бомбосховище під час тривоги.
Важко було під час блекаутів. Обігрів приміщення відбувається лише за допомогою обігрівачів УФО. Бувало, одягнені та красиві ми робили вироби або вели програму. З батьками ми домовилися, що незалежно від умов «Веселка» працює завжди. Це важливо, оскільки коли не було світла, пропадав мобільний зв’язок, і батьки дуже переживали.
На сьогодні у студії займається приблизно 40 дітей. На жаль, цього недостатньо для нормальної роботи. Розраховуємо на дотації та гранти, співпрацюємо з УВКБ ООН. Багато працюємо з дітьми-переселенцями, бо розуміємо їх, розуміємо, що і як сказати батькам. Ми навіть практикуємо окрему роботу з батьками-переселенцями, із ними також працюють наші психологи.
Крім того, дуже чекаємо на старт нового проєкту, який можливий не раніше травня. Попередньо його вже схвалили експерти, у тому числі й Український культурний фонд. Будуватимемо дитячу інклюзивну медіастудію – ДІМ – для дітей з інвалідністю. Ми вже маємо величезний досвід роботи з такими дітьми.
- «Веселка» завжди була вкрай активною – поїздки, фестивалі. Як зараз вдається мотивувати дітей?
Діна Ібрагімова: «Веселка» не зраджує собі. Минулого року наші діти у Польщі виграли зі своїм мультфільмом грошовий приз, приблизно 7 тис. грн. Діти вирішили передати гроші у фонд Притули. Прийшли, Сергій питає: на що хочете передати – дрони, тактична медицина чи байрактари? Діти обрали тактичну медицину. Їм сказали, що коштів вистачить на 25 турникетів. А це 25 врятованих життів!
На початку квітня вже цього року студійці їздили до польського Вроцлава та німецького Дрездена для зйомок нових програм «Weekend на колесах». Там, до речі, до них тимчасово приєднувалися ще кілька наших учнів, котрі зараз перебувають за кордоном. І це була вже третя подорож з початку повномасштабного вторгнення. Тож ми намагаємося тримати темп.
P.S. А 23 березня 2023 року Діна Ібрагімова стала бабусею, у неї народився онук Лев. Вітаємо батьків та дідусів-бабусь із цією неймовірною подією. Здоров’я та мирного неба малюкові!
Фото: з архіву Міжнародного дитячого медіафестивалю “Дитятко” та офіційної сторінки студії “Веселка” у Фейсбуці