Анімаційний фільм «Хрю» режисерки Маши Гальберстад розпочинається історією 25-річної давнини, що трапилась на конкурсі на кращого виробника сосисок, де два провідні виробники отримали бан на чверть століття за неналежну поведінку. Час минув і місто готується до нової м’ясорубки.
І хоча справжню м’ясорубку демонструють глядачеві напевно кожні десять хвилин, але «Хрю» – фільм про дружбу та довіру, а не кулінарні змагання. Довіру, з якою у дорослих іноді не все гаразд.
Дев’ятирічній Бабс на день народження дарують мале порося, на ім’я Хрю. Вона хотіла собаку, але ж у батька алергія на собак. Тож хай буде хоча б порося.
Хрю начебто нічого не загрожую, окрім повернення назад на ферму. Родина Бабс – вегетаріанці. ЇЇ мати пильно стежить за тим, аби усі їли тільки здорову їжу. Навіть власний городик у садочку є. Та дорослі не повсякчас відверті з дітьми, й на шляху до реалізації власних інтересів приховують справжню мету своїх дій.
Є декілька правил, аби Хрю можна було залишити, та одна начебто вкрай непроста вимога: порося має отримати Диплом про вміння слухатися та виконувати команди від місцевого клубу кінологів.
Та чи може щось зупинити дитину, коли в неї з’являється шанс на реалізацію своєї мрії. Звичайно, ні! А отже власникам домашніх поросят варто переглянути фільм та, можливо, узяти на озброєння систему виховання та трохи вимуштрувати своє свинчатко.
Як у фільмі «Окча» південнокорейського режисера Понч Чжун Хо, де десятирічна Міджа кидає усе та вирушає на визволення свого генномодифікованого друга, так й у «Хрю» Бабс змушена кидатися на допомогу чотирилапому, коли її раптово зраджує близька людина.
P.S. Особливо вдячні режисеру за образ слимаків у шоломах. Такий собі «Поспішай повільно».